Хлопчик любив слухати історії людей і міркував, як зробити їх щасливішими. Він часто тікав до поближчого лісу і, влігшись у траву, мріяв про світ без горя.

Одного разу він заснув просто на лузі. Лагідний літній вітерець, пахощі квітів і шерех трави занурювали його в дедалі глибший сон. Але хлопчик відчув, що навпаки — нарешті прокинувся. Він опинився на вершині гори, схилами якої гніздилися всі на світі історії, фільми та казки.

Неймовірно! За крок одне від одного тулилися будинки, міста, країни, планети… І всі герої там були живі, а події — справжнісінькі. Можна було пожити у світах, про які він лише читав!

Наступного разу він привів туди друзів і сусідів, але вони нічого не побачили. Хоча для провідника, як і раніше, все було наче на долоні. Тоді він почав брати кожного з прибулих за руку і вести за собою в магію.

І все оживало! Дорослі були щасливі й безтурботні, мов діти.

Тепер уже вдосвіта натовпи збиралися біля будинку того, кого прозвали «Маленьким чарівником». Приносили дарунки й благали повернути їх у ті, інші життя.

І з ранку до ночі він водив їх улюблені казки: «Попелюшку», «Пітера Пена», «Алісу» та безліч інших, якими рясніла ця гора.

Поступово дивотворець геть вибився із сил. У нього вже не залишалося часу їсти, відпочивати чи самому насолоджуватися захопливими мандрівками, доступ до яких перекривали тисячі простягнутих до нього рук.

А тут ще й ті, хто виринав із марень, дорікали, що вони там не на головних ролях. І справді, у кареті Попелюшки може їхати лише вона — адже це шлях до її, а не до чужого принца. Навіть якщо ми виставимо її геть і спробуємо натягнути кришталевий черевичок, із принцом потім може виявитися катастрофічно мало спільного.

У цьому й полягає перевага реальності: полотно своїх днів ми самі розфарбовуємо вчинками, тут головні герої — ми. Історія життя кожного — це низка його власних рішень.

Юний чародій збагнув цей секрет і проголосив:

— Треба знову навчитися мріяти! Це допоможе бачити не лише чужі події, а й створювати власні! І вони анітрохи не гірші. Просто не такі знамениті, і їхній сенс не відшліфований століттями, як у вже знайомих сюжетах.

На горі всі одразу загомоніли. Одні не погоджувалися — адже куди легше, коли тебе ведуть за руку. А тут раптом пропонують діяти самим. Інші ж із полегшенням зітхнули. Час іти звідти, де стало так мало місця. До того ж час здійснювати власні мрії!

Ті, хто хотів стати пілотом, рушили записуватися до льотної школи. Ті, хто марив театром, подалися в актори. Інші теж пішли своїм шляхом. Адже тепер вони достеменно знали: навіть невдачі — це просто сценарні повороти, щоб історія була цікавішою.

Маленький чарівник був щасливий: в очах сусідів він знову бачив мрії… І тепер історії розповідав уже він сам. Його розповіді були добрими й вселяли надію. А слухачі доповнювали та продовжували їх, підсвічуючи свої життя ще яскравіше. Так і народжувалися їхні власні казки.

Неллі Верховська Психологиня, кандидатка психологічних наук Більше про нестандартні стосунки дивіться на моєму YouTube-каналі