Виховуючи з дитини аб'юзера: на який результат розраховуєш?
Чвалає старенька з дачі до електрички і, крім звичайної в таких випадках напхом напханої сумки на коліщатках (їх іще називали на честь українського президента «кравчучками») та іншої поклажі, волочить об'ємний пакет із дитячими іграшками.
Онук назбирав. Він крокує з порожніми руками поруч зі своєю нав'юченою «конячкою».
— Нехай сам несе свою ношу, — кажу я.
— Ні! Він ще маленький, — зітхнула бабуся.
Малюк років семи-десяти вдоволено всміхнувся, вдавши із себе геть нетямуху, а старенька розчулено розтанула. Вона щиро пишалася тим, що ще може бути тягловою силою. На цих самих принципах тримався її статус у родині — вона тягла на собі той чи інший важкий вантаж, поки могла.
Мабуть, варто пояснювати дітям, що навмисно обтяжувати життя близьких не треба. Краще допомагати або принаймні не заважати. А вже якщо хочеш забрати додому щось із дачі — неси сам.
Минуло років десять-п'ятнадцять, та бабуся тепер зовсім тінь, «запрягати» її вже не вийде. Боязко просить онука вийти й привітатися зі мною, адже я вперше за ці роки прийшла до них у гості. Тоді, давно, ми провели разом літо, слухаючи ще вінілові платівки «Бітлз» і розважаючись. Мені було років чотирнадцять, і якраз померла моя рідна бабуся, а ця, інша — її сестра, взяла мене погостювати.
Не вийшов із кімнати підрослий приятель тих днів, долинула лише його лайка — щоб ішла Ніна Андріївна під три чорти зі своїми гостями. Вона, зніяковіло, виправдовувала хлопця: мовляв, зайнятий він. За чаєм було ще кілька спроб його покликати, які обірвалися різким окриком матері — дати спокій їхньому домашньому царку.
Старенька, колись голова цього дому, тепер стала зовсім непотрібною для родини — уже не могла працювати й носити сумки за онука, хоч, напевно, і хотіла б. А якщо конячка більше не тягне — вона дратує тих, хто звик бачити в ній винятково корисну функцію, а не живу душу, яку можна просто любити.
Тепер її не помічали й відмахувалися, як від зайвого тягаря.
Самопожертва, навіть у дрібницях, без компенсації або хоча б проговорювання того, що відбувається, на жаль, не веде до вдячності від тих, заради кого вона приносилася. Діти чи онуки таких «робочих конячок», вирослі на цьому ґрунті, одного разу виявляють, що сили тих, хто для них старався, вже не ті. І якщо стосунки будувалися переважно на грі в одні ворота, вичавлений тюбик просто викидають. Адже він уже порожній і нересурсний, як колись.
А бабуся Ніна лише гірко оплакувала всі свої героїчні зусилля, які поклала на вівтар служіння власним нащадкам. Вона так і не зрозуміла, що не служити їм треба було, а виховувати з них шляхетних і гідних поваги людей.
Неллі Верховська Психологиня, кандидатка психологічних наук Більше про нестандартні стосунки дивіться на моєму YouTube-каналі
