Багато хто вірить, що, доводячи розлюблену людину до того, що вона йде сама, робить їй послугу. Починають поводитися погано, щоб ініціатива розриву йшла не від них. Так вони нібито підміняють фактичне «звільнення» зі стосунків ілюзією, що екс-партнер «пішов за власним бажанням».

Чи вимощена ця доріжка в емоційне пекло добрими намірами, чи це просто боягузтво взяти відповідальність за розрив на себе – зараз не про це. А про ефект, який такі дії справляють.

Стратегічний план «ображаю, щоб кинули» може тривати тижнями, місяцями або й довше. Чи так уже гуманно мучити стільки часу? Хочеш, щоб із тобою вчинили так само?

Спогади про останні місяці кошмару можуть переслідувати потім роками. І вже неважливо, хто зник першим. Витратити півгодини на відверту розмову — добріше, повірте.

Є хороша періодизація стосунків: закоханість (гормональний «наркотик», триває приблизно 1,5 року), пересичення, відраза, терпіння, повага, дружба і тільки потім – любов. І перехід цими щаблями – це перегортання попередньої сторінки. Отже, коли стосунки розладнуються – це не обов'язково кінець і не завжди треба тікати. Іноді це початок нового етапу.

Буває складно зрозуміти різницю, легко переплутати етапи шляху з його фінішем.

Будьмо відвертими при розставаннях, адже чесність у стосунках – ще більша рідкість.

Неллі Верховська Психологиня, кандидатка психологічних наук Більше про нестандартні стосунки дивіться на моєму YouTube-каналі