Моя сукня для бабусі

В нашій довгій дев'ятиповерхівці жила сумна старенька. Самотня — онук помер. Я, мабуть, єдина людина, яка їй симпатизувала, і це було взаємно. Її ображав клан древніх сусідок, який завжди юрмився на лавочці біля під'їзду. Того дня вона зателефонувала:

— Гієни знову про тебе шепочуться! Обговорюють твої вбрання і те, куди ти ходиш! Вдягнися особливо шикарно, щоб ці карги померли від заздрощів, і пройди повз них! Нехай луснуть!

«Добре», — подумала я. Треба вигуляти щойно зшитий шедевр.

І, як на замовлення, лава засідань внизу була повна моїх «найвідданіших друзів». Так... при виді мого золотого вбрання, що переливалося, всі остовпіли. Головна сенсація сезону.

Хотіла піднятися на поверх до своєї «співучасниці» й улаштувати приватний показ, але тут вона сама вийшла і з переможним виглядом на очах у ворогів заходилася мене хвалити. Мало людині треба для щастя. Іноді це просто нова сукня. Навіть чужа.

А тоді емоції зашкалювали у всіх: бабусю розпирало від тріумфу, її опонентки виходили жовчю та злістю, я іскрилася радістю, та й перехожі довкола задоволено усміхалися. Ура!

Фото та відео авторки

Неллі Верховська Психологиня, кандидатка психологічних наук Більше про нестандартні стосунки дивіться на моєму YouTube-каналі