Політаємо, друзі? Парашутні світлини

Це був давній спекотний день. Купка зелених новачків, які приїхали на аеродром під Черніговом. Там були моторошно старі літаки. Здається, кукурудзники.

І ми зібралися з них, із висоти 1 км стрибати.

Спочатку була підготовка. Стрибали через автомобільні шини, вчилися приземлятися та смикати за потрібні шнурки парашута.

Я потім смикнула за все й одразу, таки кількох годин перед стрибком — замало. А в повітрі перезавантажується свідомість.

Приземлилася не надто вдало — на сідниці, а потім сильно вдарилася потилицею об землю, на радість на мені був шолом. Хлопцям їх не видавали — на них були м'які льотні шоломофони, а дівчатам дали дефіцитніші в тій місцині жорсткі каски.

Пощастило: навіть із шоломом у мене, схоже, стався легкий струс мозку. Принаймні, впала я не лише з неба, а й у непритомність. Коли отямилася, парашут вітрилом тягнув мене по землі. І душив. Із кожним метром зав'язки затягувалися дедалі сильніше. Парашут треба було відчепити одразу після приземлення, саме щоб уникнути такого — але непритомній це зробити складно.

Хлопець, який приземлився раніше за мене, допоміг зупинити це БДСМ-волочіння. Витягнув мене зі строп, розв'язав. Схоже, це був наш термінатор-рятівник — чи то до, чи то після мене він у такий самий спосіб врятував ще когось. Хоча й сам, напевно, гепнувся добряче.

Потім він ніс з поля мій і свій парашути. Я не могла, запліталися ноги, і сил вистачало хіба на те, щоб якось плестися слідом.

Прекрасний спогад. Круті враження. Дякую, що це було.

Неллі Верховська Психологиня, кандидатка психологічних наук Більше про нестандартні стосунки дивіться на моєму YouTube-каналі